Я хочу поговорити про патерни тіла в танці.
Почну з невеликого вступу.
Що таке танець взагалі?
Як на мене, танець – це вираз емоцій, почуттів, думок безпосередньо нашим тілом.
Звичайно, щоб створити танець – як витвір мистецтва,  не достатньо просто рухати всім своїм  тілом, потрібно  відчувати та чути музику, підходити з розумом , мати танцювальну базу , навчитись відпускати зайві думки  . І не тільки ті думки , що в голові , а ще й думки свого тіла.
Як це – думки тіла?
Можна це назвати іншим словом  – імпровізація.
Хтось скаже : « Імпровізація – це просто», погоджусь, що для професійного танцівника – це дійсно, може, і просто. А ось якщо ти починаєш тільки імпровізувати, можуть виникнути труднощі.
Про одні з таких труднощів я хочу поговорити, це – патерни. Патерни нашого тіла – це звичні положення, шаблонні рухи тіла, зажими , так звані зручні положення свого тіла,що постійно повторюються. У кожного вони свої. Це як шкідливі звички – ми навіть не помічаємо їх, бо звикли до них – але вони нам не допомагають.
Зазвичай їх можна відслідкувати саме тоді, коли починається імпровізація, коли тіло рухається само по собі, а не як йому встановлюють. І ось тут важливо відслідкувати свої патерни :  помітити їх , запам’ятати і працювати над їх усуненням з твого танцю.
Потрібно більше практикувати імпровізацію і в цей момент слідкувати за своїм тілом і аналізувати, пам’ятати постійно всі свої патерни та не заходити в ці положення, це і є шлях до їх усунення.

Публікація – автор Марія Єрмак

На жаль українське танцювальне мистецтво зараз страждає . Воно перетворилось у папір в клітинку. І за поля не вийти . Тіло замовкло. Кожна клітина тілесного інструменту у напрузі. Немає імпульсу. Шкіра криється мурахами не від ідеї, і навіть не від музики. Мурахи йдуть від звуку , від свисту , від страшної думки. Колись наше тіло чуло тишу , а в тій тиші творився танець. Було чутно як волосся дихає , а зараз лише чутно як воно здіймається дибки. Подих не рівномірний. Клітина за клітиною позначається хрестиком існуванням теперішнього життя. А потім на всякий випадок пунктиром , щоб не залишити вільного місця для дихання. Це як взути калоші на два розміри менше, підігнути пальці та дійти з судомами до наступної вулиці , але ніколи не дійти до краю підлоги.
Дуже тісно на папірці в клітинку. Кортить знайти у кишені гумку.
А де моя куртка?

Автор статті – Юлія Семенова